До книги увійшли три кольорові вставки зі світлинами подій, описаних у першій, другій, третій і четвертій частинах книги відповідно.
Частина 1
21 листопада 2013 року прем’єр-міністр Микола Азаров оголосив про призупинення підготовки до підписання Україною Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Того ж вечора кілька сотень киян на знак протесту зібралися на Майдані Незалежності. Фото Макса Левіна.
24 листопада пройшов перший масовий мітинг у центрі столиці. На підтримку європейського вибору країни зібралися сотні тисяч людей. Політичний актив – на Європейській площі, громадський – на Майдані Незалежності. © Фото Макса Левіна.
Після завершення основного мітингу під Кабміном сталися перші сутички. Силовики застосували сльозогінний газ. © Фото Макса Левіна.
Після зустрічі з Володимиром Путіним у підмосковному бункері Віктор Янукович почав поводитися алогічно – як людина, чимось дуже налякана. На Вільнюському саміті він здійснив стрибок у порожнечу. © Фото Макса Левіна.
29 листопада 2013 року опозиціонери зробили спробу завести на Майдан дві машини зі своєю «озвучкою» – напередодні громадський актив попросив очолити протест. «Озвучку» заблокував «Беркут» – тренувався перед запланованим на ніч розгоном студентів. Між захисниками автобусів і силовиками сталося кілька відчайдушних сутичок, під час яких, зокрема, постраждав фотограф агенції Reuters Гліб Гаранич: йому розбили голову міліцейським кийком, але він, попри все, продовжував знімати. © Фото Максима Кудимця.
Після побиття студентів у центр міста вийшло більше мільйона розгніваних киян. Нам тоді здавалося – це має отверезити владу. Але вона вже підготувала продовження кривавого сценарію: бійня на Банковій планувалася заздалегідь. На фото – позафракційний депутат Петро Порошенко намагається стримати рух грейдера, що атакував позиції силовиків перед Адміністрацією Президента. Уже за півтори години Банкову буде «зачищено» – «Беркут» жорстоко битиме й захоплюватиме в заручники всіх, хто потрапить під руку. © Фото Макса Левіна.
© Фото Макса Левіна.
8 грудня 2013 року в самому центрі Києва мітингувальники скинули з п’єдесталу пам’ятник Володимиру Леніну. По всій Україні почався «ленінопад» – у великих обласних центрах і маленьких містечках люди трощили символи радянського минулого. © Фото Макса Левіна.
© Фото Макса Левіна.
У ніч із 10 на 11 грудня 2013 року влада повторно намагалася «зачистити» Майдан «під нуль». Кілька тисяч силовиків тіснили протестувальників з усіх боків площі. Метро не працювало, основні дороги були перекриті, але кияни поспішали на підмогу Майдану: їх скликали дзвони Михайлівського монастиря, звуки яких доносилися аж до спальних районів Лівобережжя. Востаннє це місто чуло набат ще під час монголо-татарської навали. © Фото Макса Требухова.
Новорічна ніч 2014 року на Майдані. Сто тисяч людей засвітили екрани своїх мобільних, виконуючи гімн України. © Фото Макса Левіна.
Частина 2
16 січня 2014 року Верховна Рада ухвалила пакет «диктаторських» законів, які остаточно розвертали країну на шлях авторитаризму. «Голосували», порушуючи всі мислимі процедури, підняттям рук. Руки ці, навіть для проформи, ніхто не рахував. © Фото Макса Левіна.
19 січня після чергового віча частина радикально налаштованих ротестувальників спробувала пройти до Верховної Ради через вулицю Грушевського, де наштовхнулася на кордон силовиків. © Фото Макса Левіна.
Почалося протистояння, яке тривало більше тижня. Людям нікуди було відступати: відповідно до диктаторських законів кожному майданівцю, включно з депутатами, «світила» стаття «за екстремізм». © Фото Макса Левіна.
У перші години на Грушевського прибув Віталій Кличко – намагався «охолодити» гарячі голови. Натомість «охолодили» його. У буквальному сенсі – з вогнегасника. © Фото Макса Левіна.
У ході протистояння на Грушевського протестувальники вперше застосували проти силовиків бруківку, «коктейлі Молотова», а силовики проти майданівців – російські гранати, привезені з РФ, як гуманітарний вантаж. © Фото Макса Требухова.
22 січня 2014 року, в День соборності України, на Грушевського загинули троє майданівців – Нігоян, Жизневський і Сеник. © Фото Макса Левіна.
Того ж дня силовики вдалися до кількох жорстоких атак на опозиції демонстрантів. Під час однієї з них було повністю розгромлено медпункт на Грушевського, поранено медиків. © Фото Макса Требухова.
Протягом усіх трьох місяців священики всіх конфесій постійно перебували на барикадах, часто ставали «живим щитом» між протестуючими й силовиками. © Фото Макса Левіна.
Частини 3 і 4
© Фото Макса Требухова.
Уранці 18 лютого Майдан пішов у «мирний наступ» на Верховну Раду, який переріс у масштабні бої в урядовому кварталі. 18-го та 19-го в Києві загинуло 36 людей, 85 – отримали вогнепальні поранення. © Фото Макса Левіна.
«Це (Майдан) – наш рок, ми мусимо йти до кінця». Такі слова в обідню пору 18 лютого 2014 року Олександр Янукович сказав Сергію Таруті. Стало зрозуміло: влада вирішила знищити Майдан і не мала наміру відступати. © Фото Макса Левіна.
Рівно о восьмій вечора почався штурм. Ми тоді ще не знали, що з боку Європейської площі атакуватиме військова техніка, що Будинок профспілок спалять, що в «годину Х» з-під землі, із закритого метро, в тил Майдану мали сипонути до зубів озброєні силовики. © Фото Макса Требухова.
Розстріл Майдану вранці 20 лютого 2014 року. За кілька годин у центральній частині Києва «Беркут» і снайпери вбили 53 людини. © Фото Макса Левіна.
Квіти в пам’ять про загиблих у ході протистояння на Майдані. На задньому плані – спалений Будинок профспілок. © Фото Макса Левіна.
21 лютого 2014 року. Юлія Тимошенко на сцені Майдану. Після двох із половиною років ув’язнення вона вийшла на волю 22 лютого 2014 року. © Фото Макса Левіна.
Перевальне. Березень 2014 року. Висадка російського десанту в Криму. © Фото Макса Левіна.
Квітень 2014 року. «Російська весна» на площі перед захопленою Донецькою ОДА. © Фото Макса Левіна.
Осінь 2014 року. Автор із Президентом України Петром Порошенком під час запису інтерв’ю для цієї книги. © Фото Михайла Марківа, Прес-служба Президента України.
